Застосування ВАНКОРУС®

Інфекції, спричинені чутливими до ванкоміцину збудниками, включаючи:

— ендокардит, спричинений Streptococcus viridans або Streptococcus bovis (у якості монотерапії або в комбінації з аміноглікозидами);

— ендокардит, спричинені ентерококами, наприклад, Еnterococcus faecalis (тільки у поєднанні з аміноглікозидами);

— лікування дифтероидного ендокардиту (є дані про ефективність ванкоміцину);

— ранній ендокардит, обумовлений Staphylococcus epidermidis або дифтероидами, після протезування клапана (в комбінації з рифампіцином, аміноглікозидами або з обома антибіотиками);

— профілактика ендокардиту (в окремих випадках);

— сепсис;

— інфекції кісток і суглобів;

— інфекції нижніх відділів дихальних шляхів;

— інфекції шкіри та м'яких тканин;

— інфекції, спричинені грампозитивними мікроорганізмами, у випадках алергічної реакції на пеніцилін;

— при непереносимості або відсутності відповіді на лікування іншими антибіотиками, включаючи пеніциліни чи цефалоспорини;

— інфекції, спричинені мікроорганізмами, чутливими до ванкоміцину, але стійкими до інших антимікробних препаратів;

— псевдомембранозний коліт (у вигляді розчину для прийому всередину).

Фармакологічна дія ВАНКОРУС®

Антибіотик з групи глікопептидів. Ванкоміцин є трициклічних глікопептидних антибіотиком, виділеним зAmycolatopsis orientalis. Бактерицидна дія ванкоміцину проявляється в результаті інгібування біосинтезу клітинної стінки. Крім того, ванкоміцин може змінювати проникність клітинної мембрани бактерій і змінювати синтез РНК. Перехресна стійкість між ванкоміцином та антибіотиками інших класів відсутній.

In vitro ванкоміцин активний відносно грампозитивних мікроорганізмів: Staphylococcus aureus та Staphylococcus epidermidis (включаючи їх гетерогенні метицилін-стійкі штами), Streptococcus pyogenes, Streptococcus pneumoniae (включаючи пеніцилін-стійкі штами), Streptococcus agalactiae, Streptococcus viridans, Streptococcus bovis і ентерококів (у т. ч. Enterococcus faecalis); Clostridium difficile (у т. ч. токсигенні штами, що приймають участь у розвитку псевдомембранозного ентероколіту) і дифтероїдів.До ванкоміцину in vitro також інші чутливі мікроорганізми: Listeria monocytogenes, пологи бактерій Lactobacillus, Actinomyces, Clostridium та Bacillus.

In vitro деякі ізольовані штами ентерококів та стафілококів виявляють стійкість до ванкоміцину.Комбінація ванкоміцину та аміноглікозидів спостерігається синергізм дії in vitro відносно багатьох штамів Staphylococcus aureus, стрептококів, що не належать до групи D, ентерококів і бактерій групи Streptococcus viridans.

Ванкоміцин неактивний in vitro відносно грамнегативних мікроорганізмів, мікобактерій і грибів.

Режим дозування ВАНКОРУС®

Вводиться тільки в/в крапельно. Ванкорус не можна вводити в/м або в/в болюсно (струминно)!

При в/в введенні розчину препарату рекомендована концентрація ванкоміцину становить не більше 5 мг/мл, швидкість введення не більше 10 мг/хв. У хворих, яким показано обмеження споживання рідини, препарат можна застосовувати в концентрації до 10 мг/мл, швидкість введення - не більше 10 мг/хв. Однак у випадку застосування таких концентрацій зростає ймовірність розвитку побічних явищ, пов'язаних з інфузією.

Дорослим з нормальною функцією нирок препарат призначають у добовій дозі 2 г в/в (по 500 мг кожні 6 год або по 1 г кожні 12 год). Кожну дозу слід вводити зі швидкістю не більше 10 мг/хв протягом не менше 60 хв. Вік і наявність ожиріння у пацієнта можуть вимагати зміни звичайної дози на підставі визначення концентрації ванкоміцину в сироватці.

Для дітей доза, як правило, становить 10 мг/кг в/в кожні 6 ч. Кожну дозу слід вводити протягом не менше 60 хв.

Для новонароджених початкова доза становить 15 мг/кг, потім 10 мг/кг кожні 12 год протягом першого тижня життя. Починаючи з другого тижня життя - кожні 8 год до досягнення віку 1 місяцьа. Кожну дозу слід вводити протягом не менше 60 хв.

Пацієнтам з порушенням функції нирок необхідно індивідуально підбирати дозу. Підбір дози ванкоміцину для цієї групи пацієнтів можна проводити під контролем вмісту сироваткового креатиніну.

У пацієнтів літнього віку кліренс ванкоміцину нижче, об'єм розподілу більше. У цієї категорії пацієнтів підбір дози доцільно проводити на підставі концентрації ванкоміцину в сироватці. У недоношених дітей та у пацієнтів літнього віку у зв'язку з погіршенням функції нирок може знадобитися зниження дози. Слід регулярно контролювати концентрацію ванкоміцину в плазмі крові. У наведеній нижче таблиці зазначені дози ванкоміцину в залежності від КК .

При анурії дану таблицю не можна застосовувати для визначення дози препарату. При анурії препарат слід призначати у початковій дозі 15 мг/кг маси тіла для швидкого створення терапевтичних концентрацій ванкоміцину в сироватці. Доза, необхідна для підтримки стабільної концентрації препарату, що становить 1.9 мг/кг/добу. Пацієнтам з нирковою недостатністю тяжкого ступенядоцільно вводити підтримуючі дози 250-1000 мг один раз на кілька днів: при КК 10-50 мл/хв - 1 г кожні 3-7 днів, менше 10 мл/хв - 1 г кожні 7-14 днів. При анурії рекомендується доза 1 г кожні 7-10 днів.

Правила приготування розчину для в/в введення

Розчин для ін'єкцій готують безпосередньо перед введенням препарату. Для цього у флакон з сухим, стерильним лиофилизатом ванкоміцину додають необхідний обсяг води для ін'єкцій, щоб отримати розчин з концентрацією 50 мг/мл Потрібне подальше розведення приготованого розчину.

Приготовані розчини ванкоміцину перед введенням підлягають подальшому розведення до концентрації не більше 5 мг/мл Потрібну дозу, розведеного вищевказаним чином ванкоміцину, слід вводити шляхом дробових в/в інфузій протягом не менше 60 хв. В якості розчинників можна використовувати 5% розчин декстрози (глюкози) для ін'єкцій або 0.9% розчин натрію хлориду для ін'єкцій. Перед ін'єкцією приготовлений розчин для парентерального введення слід перевіряти візуально, якщо це можливо, на наявність механічних домішок і зміни кольору.