Застосування ДИОВАН®

— артеріальна гіпертензія;

— хронічна серцева недостатність (ІІ-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у хворих, які отримують стандартну терапію, у т. ч. діуретиками, препаратами наперстянки, а також інгібіторами АПФ або бета-адреноблокаторами (не одночасно). Застосування всіх перерахованих препаратів не є обов'язковим;

— для підвищення виживаності пацієнтів з гострим інфарктом міокарда, ускладнений лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка, при наявності стабільних показників гемодинаміки.

Фармакологічна дія ДИОВАН®

Специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II. Вибірково блокує рецептори підтипу AT1, які є відповідальними за відомі ефекти ангіотензину II. Наслідком блокади AT1-рецепторів є підвищення плазмової концентрації ангіотензину II, який може стимулювати заблоковані AT2-рецептори. Диован не має скільки-небудь вираженої агонистической активності AT1-рецепторів. Спорідненість Диована до рецепторів підтипу AT1 приблизно у 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу AT2.

Ймовірність виникнення кашлю при застосуванні препарату дуже низька, що пов'язано з відсутністю впливу на АПФ, який відповідає за деградацію брадикініну. Порівняння Диована з інгібітором АПФ показало, що частота випадків сухого кашлю була достовірно (р<0.05) нижче у хворих, які отримували Диован, ніж у хворих, які одержували інгібітор АПФ (2.6% проти 7.9% відповідно).У хворих, у яких раніше при лікуванні інгібітором АПФ, розвивався сухий кашель, при лікуванні Диованом це ускладнення було відзначено у 19.5% випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком - у 19.0% випадків, в той час як у групі хворих, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68.5% випадків (р<0.05).Валсартан не вступає у взаємодію і не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення для регуляції функцій серцево-судинної системи.

При лікуванні Диованом хворих з артеріальною гіпертензією відзначається зниження артеріального тиску, що не супроводжується зміною ЧСС.

Після призначення разової дози препарату у більшості хворих початок антигіпертензивної дії відмічається в межах 2 год, а максимальне зниження артеріального тиску досягається в межах 4-6 год Після прийому препарату, антигіпертензивний ефект зберігається більше 24 год. При повторних призначеннях препарату максимальне зниження АТ, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається протягом 2-4 тижнів і утримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії. У разі комбінації препарату з гідрохлоротіазидом досягається достовірне додаткове зниження артеріального тиску.

Раптове припинення прийому Диована не супроводжується різким підвищенням АТ або іншими небажаними клінічними наслідками.

Механізм дії Диована при хронічній серцевій недостатності (ХСН) заснований на його здатності усувати негативні наслідки хронічної гіперактивації ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) і її головного ефектора - ангіотензину II, а саме - вазоконстрикцію; затримку рідини в організмі; проліферацію клітин, що веде до ремоделированию органів-мішеней (серце, нирки, судини); стимуляцію надлишкового синтезу гормонів, що діють синергічно з РААС (катехоламінів, альдостерону, вазопресину, ендотеліну).На тлі застосування валсартану при ХСН зменшується переднавантаження, знижується тиск заклинювання в легеневих капілярах (ДЗЛК) і діастолічний тиск в легеневій артерії, підвищується серцевий викид. Поряд з гемодинамічними ефектами валсартан, за рахунок опосередкованої блокади синтезу альдостерону, зменшує затримку натрію і води в організмі.

Встановлено, що препарат не чинив істотного впливу на концентрацію загального холестерину, сечової кислоти, а також при дослідженнях натщесерце - на концентрацію тригліцеридів і глюкози в сироватці крові.

Хронічна серцева недостатність (ХСН)

Гемодинаміка та нейрогормоны. У двох нетривалих дослідженнях у хворих на ХСН (II-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) і тиском заклинювання в легеневих капілярах (ДЗЛК)≥15 мм рт.ст. вивчали гемодинаміку і рівень нейрогормонов в сироватці крові. У хворих, які постійно отримують інгібітори АПФ, валсартан, який призначається на тлі інгібітору АПФ у разової і повторних дозах, приводив до поліпшення показників гемодинаміки, в т. ч. до зниження ДЗЛК, діастолічного тиску в легеневій артерії і систолічного АТ (сат). Після 28 днів терапії спостерігалося зниження концентрації альдостерону і норадреналіну в крові.У хворих, які не отримували інгібітори АПФ протягом, щонайменше, 6 місяців, після 28 днів терапії валсартан достовірно знижував ДЗЛК, системний судинний опір, САД і серцевий викид.

Захворюваність і смертність. Було вивчено вплив валсартану порівняно з плацебо, на захворюваність і смертність у хворих хронічною серцевою недостатністю II (62%), III (36%) і IV (2%) функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ФВЛЖ)<40% і внутрішнім діастолічним діаметром лівого шлуночка (ВДДЛЖ) >2.9 см/м2, які перебувають на традиційній терапії, яка включала інгібітори АПФ (93%), діуретики (86%), дигоксин (67%) та бета-адреноблокатори (36%).Середня тривалість періоду спостереження склала майже 2 року; середня добова доза Диована – 254 мг.Два первинних критерію ефективності включали смертність від усіх причин (час до смерті) і захворюваність, пов'язану з серцевою недостатністю (час до першої події), які оцінювались за такими показниками: смерть, раптова смерть з реанімацією, госпіталізація з приводу серцевої недостатності, в/в введення инотропных або судинорозширювальних препаратів протягом 4 або більше годин без госпіталізації. Показник смертності від усіх причин в групах валсартану і плацебо був порівнянним.Порівняно з групою плацебо, захворюваність у групі хворих, які отримували валсартан, достовірно знизилася на 13.2%. Основним параметром ефективності було зменшення на 27.5% часу до першої госпіталізації з приводу серцевої недостатності. Цей ефект був максимально виражений у хворих, які не отримували інгібітори АПФ або бета-адреноблокатори.

Толерантність до фізичного навантаження. У пацієнтів із серцевою недостатністю II-IV функціонального класу по класифікації NYHA з дисфункцією лівого шлуночка (ФВЛЖ ≤ 40%) оцінювали вплив валсартану, призначеного додатково до традиційного лікування ХСН, на толерантність до фізичного навантаження, використовуючи Modified Naughton Protocol. У всіх терапевтичних групах відзначалося збільшення часу фізичного навантаження порівняно з вихідним. Порівняно з групою плацебо у хворих, які отримували валсартан, спостерігалося більше середнє збільшення від вихідного рівня часу фізичного навантаження, хоча ця відмінність не було значущим.Саме виражене поліпшення переносимості фізичного навантаження зазначалося в підгрупі хворих, які не отримували інгібітори АПФ: середня зміна часу фізичного навантаження в групах валсартану в 2 рази перевищувала таку в групі плацебо. Вплив валсартану на толерантність до фізичного навантаження порівняно з еналаприлом (за даними тесту шестихвилинної ходьби) вивчалося у пацієнтів з серцевою недостатністю II-IV функціонального класу по класифікації NYHA з дисфункцією лівого шлуночка (ФВЛЖ ≤ 45%), які отримували попередню (як мінімум протягом 3 міс) терапію інгібіторами АПФ.Хворих переводили з лікування інгібітором АПФ або прийом препарату, або еналаприлу. Валсартан у дозах від 80 мг і 160 мг 1 раз/добу був, щонайменше, так само ефективний, як і еналаприл у дозах від 5 мг до 10 мг 2 рази/добу.

NYHA клас, симптоми, якість життя, фракція викиду. У хворих, які отримували валсартан, відзначалося достовірне (порівняно з групою плацебо) поліпшення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA, а також ознак і симптомів ХСН, у т. ч. таких як задишка, підвищена втомлюваність, периферичні набряки, хрипи. Порівняно з групою плацебо у хворих, яких лікували валсартаном, відзначалося достовірне збільшення фракції викиду і достовірне зниження ВДДЛЖ порівняно з вихідними показниками до лікування.

Застосування Диована призводить до зменшення кількості госпіталізацій з приводу ХСН, уповільнення прогресування серцевої недостатності, поліпшення функціонального класу NYHA, збільшення фракції викиду, а також зменшення вираженості ознак і симптомів серцевої недостатності та покращення якості життя в порівнянні з плацебо.

Застосування після гострого інфаркту міокарда. У дослідження VALIANT було включено 14703 пацієнта з гострим інфарктом міокарда, ускладнений лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка.

Рандомізація проводилася через 0.5 -10 днів після гострого інфаркту міокарда у групи, в яких на додаток до традиційного лікування було розпочато лікування або валсартаном (4909 пацієнтів), або комбінацією валсартану і каптоприлу (4885 хворих), або каптоприлом (4909 хворих).

Показники смертності з будь-якої причини смертності від певних причин були подібними у всіх трьох лікувальних групах. Всього в групі валсартану померло 979 (19.9%) у групі комбінованої терапії - 941 (19.3%) і в групі каптоприлу - 958 (19.5%) хворих.Відношення ризику смерті від серцево-судинних причин і відношення ризику для складового показника, що включав в себе, поряд з випадками серцево-судинної смерті, серйозні нефатального серцево-судинні події (повторний інфаркт міокарда, госпіталізація в зв'язку з серцевою недостатністю, реанімація після зупинки кровообігу та інсульт) були схожими для групи валсартану і групи каптоприлу, а також для групи комбінованої терапії та групи каптоприлу.

У групі комбінованої терапії виявлена найбільша частота небажаних явищ, пов'язаних з прийомом препаратів. При монотерапії у групі валсартану частіше відзначалися артеріальна гіпотензія і порушення функції нирок, у групі каптоприлу - кашель, висип і порушення смакових відчуттів.