| Головна » Статті » Хвороби |
Інфекційний мононуклеоз
 Загальна інформація Інфекційним мононуклеозом (Моноцитарній ангіною, хворобою Філатова) називається захворювання, що викликається вірусом Епштейна-Барра, основним симптомом якого є масивна лімфоаденопатія (ураження лімфоїдних вузлів). Інфікування вірусом Епштейна-Барра найчастіше відбувається у віці до трьох років. Але при цьому хвороба розвивається рідко.Інфекційний мононуклеоз розвивається при контакті з вірусом віком більше трьох років у 45 – 50 %випадків. Тому основними пацієнтами є діти дошкільного та шкільного віку (причому частіше хворіють хлопчики). Дорослі хворіють дуже рідко, а у осіб старше 40 років мононуклеоз практично не зустрічається (за винятком ВІЛ-інфікованих). Етіологія, патогенез Вірус Епштейна-Барра відноситься до групи вірусів герпесу людини. В якості генетичного апарату він містить ДНК у формі подвійної спіралі.На своїй поверхні вірус несе антигени, родинні рецепторів на В-лімфоцитах людини (саме цим пояснюється переважне ураження лімфатичної системи при мононуклеозі). Також як і інші герпесвіруси, вірус Епштейна-Барра може довгий час циркулювати по організму, ніяк себе не проявляючи. Але при цьому, на відміну від своїх «братів», він не викликає загибель клітин, а їх ріст і розмноження (проліферацію).З цієї причини вірус Епштейна-Барра відносять до групи онковирусов, зокрема, його вважають головною причиною розвитку лімфоми Беркітта. Джерелом зараження є хвора людина або прихований вірусоносій, які виділяють збудника разом зі слиною та іншими біологічними рідинами.Зараження відбувається повітряно-краплинним або контактним шляхом. При цьому вірус Епштейна-Барра дуже нестійкий у зовнішньому середовищі, тому для зараження здорова людина має досить тісно контактувати з зараженим. З цієї причини інфекційний мононуклеоз нерідко називають «хворобою поцілунків». Людина дуже сприйнятливий до вірусу Епштейна-Барра. Але при цьому в більшості випадків хвороба не розвивається, або протікає у вигляді легкого ГРЗ. Розвиток інфекційного мононуклеозу можна вважати симптомом імунодефіциту, так як він розвивається тільки у дітей та ослаблених дорослих. Вірус проникає в організм через ротоглотку, де і відбувається його первинне розмноження. Далі мікроб прикріплюється до В-лімфоцитів і током крові розноситься по всьому тілу. В лімфоцити починають активно розвиватися (проліферувати) і перетворюються в плазматичні клітини, які у великих кількостях продукують імуноглобуліни. При цьому активізується вся імунна система, що проявляється збільшенням лімфовузлів і лімфоїдних утворень печінки, селезінки, мигдаликів. Вірус також викликає проліферацію клітин слизової ротоглотки.Тому на початкових етапах замість діагнозу «інфекційний мононуклеоз» виставляється «ангіна». Клінічна картина Від моменту інфікування до розвитку клініки мононуклеозу може пройти від 4 до 50 днів. У початковому періоді хвороба проявляється підвищенням температури тіла, збільшенням лімфовузлів та болями в горлі. При цьому першим симптомом зазвичай є лімфоаденопатія (яка дуже часто залишається непоміченою). В періоді розпалу хвороби виділяються чотири основних симптому: • Лихоманка. Зазвичай при інфекційному мононуклеозі хворих турбує субфебрильна (до 38 градусів) температура. Можливий одноразовий підйом до 40 градусів, після чого температура знову стає субфебрильною. Особливістю мононуклеозу є слабка вираженість інтоксикації на тлі навіть високої температури. Хворих турбують незначна слабкість, помірні періодичні болі в м'язах, зниження апетиту. • Полилимфоаденопатия. Найбільш яскравий симптом інфекційного мононуклеозу. Найчастіше уражаються лімфовузли на заднебокових поверхнях шиї. Вузли можуть збільшуватися до розмірів курячого яйця. При цьому шкірний покрив над ними не змінюється. Іноді лімфоаденопатія може стати причиною значного набряку м'яких тканин шиї (симптом «бичачої шиї»). При пальпації лімфовузли щільні, чутливі, не спаяні між собою. Також часто запалюються підщелепні, потиличні і кубітальние групи лімфовузлів.При вираженій пахово-стегнові лімфоаденопатії головним симптомом мононуклеозу може бути гостра біль у крижах і попереку (ураження ротоглотки при цьому зазвичай незначне). Зменшення лімфовузлів відбувається повільно, зазвичай протягом 2 – 3 місяців.  • Ураження ротоглотки. Головною точкою програми для вірусу стають піднебінні мигдалини. Їх виражений набряк може навіть стати причиною асфіксії (задухи). Також набрякає слизова носоглотки і аденоїди, що призводить до утруднення носового дихання і появи гугнявості голосу. Задня стінка глотки гіперемована, набрякла, виглядає зернистою (гранулематозний фарингіт). Іноді на мигдалинах з'являються брудно-сірі пухкі нальоти, що супроводжується посиленням болю в горлі.  • Збільшення селезінки і печінки. Розвивається з самого початку хвороби. Печінка при цьому щільна чутлива при пальпації. Іноді може виявлятися підвищення активності печінкових ферментів, що супроводжується легкою жовтяницею або потемніння сечі. Жовтяниця триває не більше тижня. Селезінка максимально збільшується на 2-му тижні хвороби, а потім її розміри швидко зменшуються. При вираженій спленомегалії з'являється ймовірність розриву органу. Також в деяких випадках мононуклеоз супроводжується появою висипки (зазвичай папульозний). Описується і хронічна форма хвороби, що розвиваються після перенесеного гострого інфекційного мононуклеозу. Її симптомами є швидка стомлюваність, порушення сну, слабкість, головні і м'язові болі, субфебрилітет, поліаденопатія, фарингіт, екзантема. Діагностика Інфекційний мононуклеоз має досить типову клінічну картину. Але для підтвердження діагнозу у всіх випадках проводиться ряд лабораторних та інструментальних досліджень. Визначальне значення в діагностиці має аналіз крові. Визначається помірний лейкоцитоз, викликаний збільшенням кількості лімфоцитів (до 90 %). Також часто в крові виявляються плазматичні клітини. ШОЕ збільшується до 25 – 30 мм/год. Найбільш типовим показником є визначення особливих клітин – атипових мононуклеарів, кількість яких у розпалі хвороби може досягати 50 %.  Для визначення специфічних антитіл до вірусу Епштейна-Барра використовують реакції Пауля-Буннелля і Гоффа-Бауера, а також імуноферментний аналіз. Лікування Найчастіше лікування хворих на мононуклеоз проводиться в амбулаторних умовах. Рекомендуються напівпостільний режим, рясне пиття, прийом нестероїдних протизапальних препаратів і полоскання горла розчинами антисептиків. Етіотропної терапії інфекційного мононуклеозу не існує, оскільки жоден з відомих протигерпетичних препаратів не довів своєї ефективності при клінічних випробуваннях. При вираженому ураженні мигдаликів призначаються антибіотики з групи макролідів (азитроміцин) або фторхінолонів (ципрофлоксацин, левофлоксацин). Категорично заборонено призначати ампіцилін, оскільки більш ніж у 80 % випадків він призводить до появи висипки. Реально скорочують тривалість і тяжкість захворювання глюкокортикоїдні гормони. Але при цьому їх застосування рекомендується при важкому стані хворого, неврологічних ускладненнях або вираженому набряку дихальних шляхів (при наявності загрози асфіксії). Особливо уважно необхідно стежити за хворими з вираженим збільшенням селезінки, так як при її розриві вони будуть мати потребу в екстреному оперативному лікуванні. З цієї причини всім хворим після лікування протипоказані фізичні навантаження і заняття спортом на строк до 3-х місяців. | |
| Переглядів: 1058 | |
